21 вересня світ відзначав Міжнародний день миру. Колись це слово могло здаватися таким звичним, що над його змістом майже не замислювалися. Сьогодні для українців воно звучить інакше.
Мир — це коли не рахуєш хвилини повітряної тривоги. Коли ніч залишається просто ніччю. Коли рідні відповідають: «У мене все добре». Коли можна навчатися, працювати, закохуватися, будувати дім, планувати наступне літо і не відкладати життя на «після війни».
Саме про такий мир говорили у Жмеринському ВПУ під час інформаційної години «Вчитися жити в мирі та злагоді», яку організував гурток «Арт-Простір» під керівництвом Лідії Бабич. До заходу активно долучилися студенти групи № 4 разом із майстром виробничого навчання Іриною Тесленко та класним керівником Тетяною Шевчук.
На символічному «Дереві мудрості» з’являлися студентські продовження фрази «Мир — це…». Короткі слова, власні асоціації, особисті сенси. І кожна відповідь по-своєму нагадувала: те, що колись здавалося буденністю, сьогодні стало одним із найбільших бажань мільйонів українців.
На карті Європи один за одним з’являлися паперові символи миру, власноруч виготовлені студентами групи № 4. Дискусійний діалог «Голуб миру — це…?» спонукав не шукати «правильну» відповідь, а говорити своїми словами — про свободу, безпеку, дім, родину, взаєморозуміння і майбутнє.
Прозвучала й історія Дзвону миру — символу, відлитого з монет, які свого часу передали діти з різних континентів. На ньому викарбуване побажання, яке сьогодні для України сприймається особливо гостро: «Хай буде мир в усьому світі».
Лунав Державний Гімн України. Звучав вірш «День миру». А потім настала тиша — та особлива тиша хвилини мовчання, у якій немає випадкових думок. Присутні вшанували пам’ять тих, хто віддав життя за Україну, її свободу та державність.
Відеоматеріали, підготовлені бібліотекарем Світланою Вієцькою, продовжили емоційну лінію зустрічі: «Війна і мир», «Молитва миру», «Україна — це ми…». Слова, музика, кадри — усе повертало до одного: як сильно людина починає цінувати мир, коли за нього доводиться боротися.
На завершення — спільні світлини «Ми за мир» і «Ми хочемо МИРУ!». Але за цими написами сьогодні значно більше, ніж гасло для фотографії.
За ними — очікування українських родин.
За ними — ті, кого чекають із фронту.
За ними — діти й молодь, які мають право дорослішати без війни.
За ними — наше бажання жити, любити, навчатися, працювати й залишатися господарями на власній землі.
Мир для України — це не тиша будь-якою ціною. Це можливість жити вільно у своїй країні, обіймати своїх і не боятися будувати завтра.
І, мабуть, сьогодні немає простішого й водночас сильнішого бажання:
Хочемо миру. Хочемо жити. Хочемо майбутнього в Україні.
