Є місця, де тиша говорить голосніше за слова. Бабин Яр — одне з них. Місце, де за лічені дні були обірвані тисячі людських життів, а сама назва назавжди стала символом масового знищення, нелюдської жорстокості та болю, який не стирають десятиліття.
До 85-х роковин трагедії Бабиного Яру у Жмеринському ВПУ відбувся урок пам’яті «Гірка пам’ять Бабиного Яру», організований гуртком «Арт-Простір» та його керівником Лідією Бабич.
29 вересня — дата, що повертає Україну до однієї з найстрашніших сторінок Другої світової війни. Під час уроку Лідія Бабич говорила не просто про історичні події, а про безневинно вбитих людей, кожен із яких мав ім’я, родину, мрії і право на життя. За цифрами трагедії — людські долі, які нацистський терор намагався стерти разом із самою пам’яттю про них.
Особливо сильними стали спогади очевидців, яким дивом вдалося вижити, та історії праведників — людей, які, ризикуючи власним життям, переховували й рятували євреїв. Саме такі свідчення дозволяють побачити історію не як набір дат, а очима тих, хто опинився всередині трагедії.
Під час зустрічі звернулися й до архівних матеріалів про знищення членів редакції газети «Українське слово», згадали українську поетесу Олену Телігу. Говорили й про те, як пам’ять Бабиного Яру продовжила жити у мистецтві. Серед творів, до яких звернулися, — роман-документ Анатолія Кузнецова «Бабин Яр», Перша симфонія «Бабин Яр» українського композитора і диригента Дмитра Клебанова, поезії Олександра Олеся, Дмитра Павличка, Миколи Бажана, Ліни Костенко, Павла Тичини та інших авторів.
Важливим доповненням уроку стала робота бібліотекаря Світлани Вієцької, яка підготувала тематичну книжкову виставку та відеоматеріали про трагедію Бабиного Яру. Звучала пісня Оксани Білозір «Праведники», а удари метронома відміряли хвилину мовчання — хвилину, в якій уже не потрібні були слова.
Бабин Яр — це не лише про минуле. Це пересторога майбутньому про те, до чого призводять ненависть, знецінення людського життя, нетерпимість і злочинна ідеологія. Саме тому вивчати такі сторінки історії означає не просто пам’ятати дати — означає вчитися залишатися людьми.
Через 85 років Бабин Яр продовжує говорити до нас голосами тих, кого намагалися позбавити не лише життя, а й пам’яті.
Ми не можемо повернути їх. Але можемо не дозволити забути. Бо пам’ять — це теж відповідальність живих.
