Є дати, про які важко говорити. Важко знаходити слова, коли мова йде про дітей, чиє життя обірвала війна.
4 червня Україна вшановує пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Це день скорботи, день болю і день пам’яті про маленьких українців, які вже ніколи не підуть до школи, не обіймуть батьків, не здійснять своїх мрій.
Вони не обирали війну. Не обирали сирени, вибухи, окупацію, підвали замість дитячих кімнат і страх замість безтурботного дитинства. Вони просто хотіли жити. Хотіли дружити, навчатися, мріяти, сміятися і будувати своє майбутнє.
Та російська агресія забрала у них найцінніше — життя.
Сьогодні Україна згадує сотні дитячих історій, які не матимуть продовження. Маленькі українці загинули у власних будинках, на дитячих майданчиках, у школах, лікарнях, автомобілях під час евакуації. Їх убивали ракети, снаряди, міни та безжальна війна, розв’язана росією проти нашої держави.
За офіційними даними Офісу Генерального прокурора, станом на сьогодні внаслідок російської агресії загинуло 705 дітей, понад 2527 отримали поранення різного ступеня тяжкості. І ці цифри, на жаль, не є остаточними, адже багато злочинів було скоєно на тимчасово окупованих територіях.
Символом цього дня стала м’яка іграшка — мовчазне нагадування про дитинство, яке війна відібрала назавжди. За кожною такою іграшкою — маленьке життя, велика мрія, любляча родина і нездійснене майбутнє.
У Жмеринському вищому професійному училищі вшанували пам’ять дітей, які стали жертвами війни. Під час тематичних заходів студенти та педагоги говорили про цінність людського життя, про право кожної дитини на щасливе дитинство, мирне небо та безпечне майбутнє.
Ми не можемо повернути цих дітей. Але можемо і повинні пам’ятати про них. Пам’ятати кожне ім’я, кожну історію, кожну дитячу усмішку, яку назавжди забрала війна.
Бо вони мали жити.
Мали піти до школи. Мали закохатися. Мали обрати професію. Мали створити сім’ї. Мали будувати Україну.
Вони мали жити…
Фото додаються нижче.
