1 жовтня в Україні особливий день. День, у якому дивовижно переплелися наша історія, духовність і сьогодення: Покрова Пресвятої Богородиці, День українського козацтва та День Захисників і Захисниць України. Від козацької звитяги — до воїнів, які сьогодні тримають український фронт. Від молитви за тих, хто вирушав у бій століття тому, — до молитви за тих, кого сьогодні чекають удома.
Саме таким — не формальним святкуванням, а днем живої історії, військової науки, пам’яті та щирої вдячності — стало 1 жовтня у Жмеринському ВПУ.
Цього дня до училища завітали особливі гості — діючі українські військовослужбовці, за плечима яких бойовий досвід і те, про що не прочитаєш у жодному підручнику. Для студентів це була можливість не просто послухати про сучасне українське військо, а говорити з людьми, які сьогодні безпосередньо захищають Україну.
Розпочав захід викладач предмета «Захист України» Андрій Гуменюк. Його вступне слово задало тон усьому дню — з повагою до військових традицій, відповідальністю перед сьогоденням і розумінням того, наскільки важливими для молодого покоління є практичні знання та готовність діяти у складних ситуаціях.
Урочисте внесення Державного Прапора України — і майданчик завмирає.
Хвилина мовчання.
Хвилина за тими, хто вже ніколи не повернеться до своїх родин. За військовими й цивільними, за всіма, чиє життя забрала війна. У День Захисників і Захисниць ця тиша відчувалася особливо гостро. Бо за можливістю сьогодні навчатися, працювати, збиратися разом під синьо-жовтим прапором стоїть надзвичайно висока ціна.
Прозвучав Державний Гімн України.
До студентів, педагогів та гостей звернувся директор Жмеринського ВПУ Владислав Кузьмін. Слова вдячності нашим воїнам цього дня були не даниною протоколу. Поруч стояли люди, яким вони були адресовані, — військові, які знають ціну оборони країни не з новин.
Слово мали й запрошені військовослужбовці. І саме їхня присутність зробила цей день особливим. Перед студентами були не герої з кіно і не персонажі історичних книжок, а сучасні українські воїни — люди, які пройшли через надзвичайно складні випробування і продовжують служити Україні.
Після урочистої частини територія училища перетворилася на простір практичного військово-патріотичного навчання. Студенти розійшлися по тематичних локаціях, а наставниками на кожній із них стали військовослужбовці.
На локації тактичної медицини говорили про те, що в критичній ситуації знання та швидкість дій можуть урятувати людське життя. Тут не було місця формальному «послухали й пішли далі»: військові пояснювали алгоритми дій, демонстрували практичні прийоми та ділилися досвідом.
Тактична підготовка стала ще однією локацією, де теорія поступилася місцем практиці. Студенти слухали інструктажі, ставили запитання, спостерігали за демонстраціями та виконували навчальні завдання під керівництвом військових.
Окремий інтерес викликала локація, присвячена безпілотним літальним апаратам. Дрони давно стали невід’ємною частиною сучасної війни, тому можливість побачити їх у роботі та почути пояснення людей, які мають практичний досвід їх застосування, викликала особливу увагу молоді.
Ще одна важлива частина навчання — інженерна підготовка та мінна безпека. Військовослужбовці знайомили студентів із правилами поведінки при виявленні підозрілих та вибухонебезпечних предметів, пояснювали, чому самовпевненість у таких ситуаціях може коштувати надто дорого. Це ті знання, які в умовах війни перестали бути вузькоспеціальними й стали частиною культури особистої безпеки.
Так одна за одною працювали локації, але їх об’єднувало головне: військові не просто демонстрували — вони навчали. Пояснювали, показували, відповідали на запитання, ділилися досвідом. І, мабуть, саме в цьому була найбільша цінність дня — знання передавали люди, які розуміють їхню справжню вагу.
Та 1 жовтня у Жмеринському ВПУ мало й іншу, дуже теплу сторону.
Поки на одних локаціях опановували практичні навички, на іншій створювали листівки для українських Захисників. Студенти залишали на них власні побажання — прості, щирі слова підтримки й вдячності тим, хто зараз далеко від дому. Бо інколи кілька написаних від руки речень — «Дякуємо», «Повертайтеся живими», «Ми вас чекаємо» — означають значно більше, ніж довгі урочисті промови.
А яке козацьке свято без кулешу?
Аромат гарячого кулешу зібрав усіх разом — студентів, педагогів і військових. Після насичених локацій ним пригощали всіх учасників заходу. У цьому теж відчувався особливий зв’язок часів: проста козацька страва, спільний стіл, розмови й люди, яких цього дня об’єднувала Україна.
Наприкінці всі знову зібралися разом на урочисте закриття. Військовослужбовцям, які провели для студентів навчальні локації та поділилися своїм досвідом, вручили подяки й подарунки. Це був наш спосіб сказати їм найголовніше: ми цінуємо не лише цей день і цю зустріч. Ми цінуємо те, що вони роблять для країни щодня.
Урочисте винесення Державного Прапора завершило програму. Але залишило після себе значно більше, ніж фотографії зі свята.
Покрова. Козацтво. Захисники і Захисниці. Три смисли, які 1 жовтня зійшлися в одній точці. Бо між козаками, які ставали на захист своєї землі століття тому, і сучасними українськими воїнами — не просто історична паралель. Це тяглість української боротьби за право бути вільними.
Сьогодні козацька мужність має сучасну форму. Вона носить піксель, тримає оборону, керує дроном, рятує пораненого, повертається із завдання і знову стає до строю.
А наше завдання — пам’ятати тих, кого втратили. Шанувати тих, хто бореться. Допомагати тим, хто захищає. І виховувати молодь, яка розуміє, якою ціною тримається українська свобода.
Дякуємо нашим Захисникам і Захисницям. За Україну. За наш прапор. За можливість навчати й навчатися. За кожен новий ранок на своїй землі.
З Покровою. З Днем українського козацтва. З Днем Захисників і Захисниць України.
Слава Україні! Героям слава!
