Є речі, які не обирають. Рідна земля. Родина. Пам’ять. Мова. Пісня, яку знаєш із дитинства. Вони стають нашим корінням — тим невидимим зв’язком, що допомагає пам’ятати, хто ми і звідки.
Саме про це говорили у ДПТНЗ «Жмеринське вище професійне училище» під час відеоколажу «Моє коріння — Україна», організованого гуртком «Арт-Простір» під керівництвом Лідії Бабич.
Активними учасниками заходу стали студенти групи № 5 разом із майстром виробничого навчання Світланою Любецькою та класним керівником Ольгою Дунаєвською.
Україна цього дня поставала різною. Країною неймовірної краси й непростої історії. Країною, яка пережила багато трагедій, але зберегла головне — прагнення до волі. Її впізнають у синьо-жовтому прапорі й Тризубі, у мелодії Державного Гімну, у рідній мові, українській пісні та вишиванці, у звичаях і традиціях, що передаються від покоління до покоління.
Разом із керівником гуртка Лідією Бабич студенти створили власну модель-бачення «Україна», розмірковуючи над тим, із чого складається наше відчуття Батьківщини. Особливим стало «Дерево родоводу», адже саме з родини починається життєва історія кожної людини. Коріння дерева стало символом роду і пам’яті, а його гілки — продовженням родинної історії у наступних поколіннях.
Було багато живого спілкування: студенти розгадували вікторину «Символи-обереги українського дому», дискутували на тему «Коріння — це Україна», добирали епітети й порівняння до слів «Батьківщина» та «мати». І поступово проста тема перетворилася на розмову про значно більше — про особистий зв’язок із країною, родиною та власною історією.
Доповнила зустріч бібліотекар Світлана Вієцька, яка організувала тематичний відеоперегляд та підготувала книжкову виставку «Моє коріння — Україна». Студенти переглянули відеоматеріали про корінні народи України, державні й народні символи, регіони нашої держави, а також відео на пісню Катерини Бужинської «Моя Україна».
А завершилася зустріч піснею, яка сьогодні звучить особливо сильно, — «Ой у лузі червона калина». Її співали разом, і в цей момент слова про коріння набули ще глибшого змісту.
Бо коріння — це не лише про те, де ми народилися. Це про те, що ми бережемо в собі. Про пам’ять своєї родини й свого народу. Про традиції, які не дозволяємо загубити. Про землю, яку називаємо своєю.
І де б не пролягали наші дороги, є коріння, яке завжди повертає нас до головного.
Наше коріння — Україна.
